Геологічні дослідження переконливо показали, що під час існування австралопітеків клімат на Землі став більш сухим, тропічні ліси відступили. Австралопітеківпідстерігали небезпеки на відкритих,
безлісних просторах. Їм необхідно було добувати їжу, у тому числі й полювати. Відсутність сильних пазурів, зубів, достатньої мускульної сили привело до унікальних досягнень, а саме: до використання каменю, палки як засобу захисту й знаряддя праці.
Все це певним чином позначилося на їхній еволюції. Як показали знахідки частин кістяків, австралопітеки схожі з людиною по будові ряду частин тіла. Вони пересувалися на двох ногах. Із часом вони усе більше пристосовувалися до умов середовища, що змінюється.
Отже, антропоїди, викопні людиноподібні мавпи, об'єднані в групи-череди, використовували перші знаряддя: камені, палки для оборони й добування їжі. Але якої їжі?
Матеріали археологічних, геологічних і палеонтологічних досліджень останніх десятиліть показали, що австралопітеки використовували не тільки рослинні продукти, але й тварини.
Полювання займало велике місце в господарстві найдавніших людей - це незаперечний факт, але передумови розвитку її як виду занять зародилися й оформилися ще на до людській стадії антропогенезу. Передумови еврифагії (всеїдності) виникли ще в деревних мавп у момент переходу їх на землю, коли вони стали поїдати нові види рослин, які ростуть на землі, дрібних тварин, комах, можливо, і трупи великих тварин, а вже потім полювати за допомогою каміння, яке спочатку використовувалися тільки з метою самозахисту. Тому кісткові останки тварин, наприклад, павіанів, знайдені поруч із костями австралопітеків, що носили сліди ударів тупими предметами, змусили змінити погляд на характер господарської діяльності найдавніших гомінідів як на чисто збирильницьке господарство. Перевага в раціоні предків людини м'ясної їжі позитивним чином позначилося на формуванні головного мозку вищих викопних мавп.
Мозок еволюціонував разом із його власником на складному шляху від мавпи до людини не менше, а може бути й більше, напружено й цілеспрямовано, ніж інші частини тіла. Австралопітеки, як мавпи середнього розміру, мали вже великий мозок і перевершували сучасних людиноподібних мавп не тільки по абсолютному обсязі, але й по його співвідношенню з масою тіла. Прогресивний розвиток головного мозку австралопітеків було обумовлено: наземним існуванням; переходом до двоногого ходіння; маніпулюванням предметами, які використовувалися як знаряддя полювання й оборони; уживанням м'ясної їжі.
Була, імовірно, і інша причина, про існування якої ми можемо в цей час тільки догадуватися, більшою мірою ґрунтуючись на власному досвіді. Ця причина, як її зараз іменують,- стрес або стресові ситуації. Саме в них найбільше повно проявляється захисна роль організму у творчому й руйнівному плані. Сибірський учений И. Бородін провів дослідження в цій області й дійшов висновку, що, коли ліси стали відступати, і людина зштовхнулася з небезпекою, до яких ще не завжди могла пристосуватися, знайти способи захисту. Постійні стресові ситуації, які стали нормою життя, привели до утворення в перших людей неспецифічного пристосування - інтелекту.
Із часом в умовах прямоходіння вдосконалювався не тільки апарат головного мозку, але й орієнтаційно-рухові процеси. Звільнені руки використовувалися австралопітеками для маніпулювання різними предметами, відповідно поліпшувалася кінетика. Розвиток рухових функцій розширював уявлення про світ. Удосконалювався дотик, що, у свою чергу, сприяло збільшенню асоціативних центрів мозку. Відповідно, зміна умов навколишнього середовища призвела до розвитку центральної нервової системи. Хоча австралопітек африканський був і близький до людини, він так само, як і інші викопні людиноподібні мавпи, залишився, однієї з тисячолітніх спроб мавпи стати людиною.
У далекій давнині на півдні Азії, як показали археологічні розкопки, також жили антропоїдні мавпи. Гігантопітеки, мегантропи, австралопітеки - все це були вищі примати, які перейшли до наземного способу існування у зв'язку зі зміною клімату й умов навколишнього середовища. В азіатських викопних людиноподібних мавп - гігантопітеків спостерігалося збільшення розмірів тіла. Це давало їм великі переваги в порівнянні з їхніми ворогами - хижаками в боротьбі за існування, але в той же час сприяло пасивному пристосуванню до зовнішніх умов, позбавляло можливості бути гнучкими, пластичними в умовах світу, що змінюється. У результаті вони загинули.
Можливо, що зникненню гігантопітеків у чималому ступені сприяло появу людей. Збройні штучно виготовленими знаряддями, більш згуртовані у своїх організованих діях, вони були сильніше своїх супротивників, незважаючи на їхні величезні розміри й феноменальну силу.
Третинний період в історії Землі характеризувався не тільки бурхливими змінами ландшафтів земної поверхні, процесами горотворення, процесами зникнення лісів, але й прогресивною еволюцією вищих людиноподібних мавп. Вона відбувалася під впливом загальбіологічних законів і виявилася в утворенні різних напрямків. Пристосування до умов навколишнього середовища позначилося у формах зміни біологічного поводження високорозвинених тварин, наприклад, антропоїдів, і з'явилося передумовою трансформації, перетворення одного з видів антропоїдних мавп у людину.
Одна галузь людиноподібних мавп, адаптувавшись в умовах лісу, пішла по шляху деревної спеціалізації, наприклад, гібони й орангутанги; інша - перейшла до наземного способу життя. Одним із таких видів антропоїдних предків людини, якому антропологи надають особливого значення в пошуках самих глибинних корінь родоводу людини й мавп, можливо, був проконсул (череп його знайшли в 1948 р. у шарі відкладень, датованих 25-40 млн. років, на острові Рудинга в Африці Луїс і Мері Лікі). Проконсул був найдавнішою мавпою, але певні риси зближали його з людиною. Як уважали Мері й Луїс Лікі, ця супердревня форма антропоїдних предків людини у своєму розвитку не була тупиковою, «спеціалізованою». З'явилися такі риси (зуби, кінцівки), які могли припускати можливість наземного існування.
Обидві галузі людиноподібних мавп розвивалися по-різному. Одні прийняли, якщо можна так сказати, пасивну, оборонну форму еволюції (вищі викопні примати - гігантопітек, мегантроп, південноафриканський австралопітек і його ; різновид - парантроп). Інші, пристосовуючись до умов середовища, що змінюється, розвивали «орієнтовно-дослідницьку» діяльність: підвелися на ноги, взяли палку. Це й були ті самі «мавпи, що беруть палки», наші безпосередні антропоїдні предки. Саме на даній стадії виникла перша трудова діяльність, що й ознаменувала якісний перехід від тваринного стану до перед людського.
Тоді й з'явилося перше біологічне суспільство, що перемінила череда мавп і перетворилося в соціальне об'єднання ранніх гомінід - перших людей, первісна череда. Географічно вони розташовувалися, як думають учені, у Північно-Східній Африці. Там, у Кенії, в 1972 р. виявили останки викопного антропоїда - кенапітека (вік - 2,5 млн. років).
Інше вогнище гомінізації розташовувався в Центральній Азії, а також у Південній і Передній Азії. Імовірно, одним із них можна вважати й Закавказзя, де знайдені останки удабнопітека - найдавнішої людиноподібної мавпи Грузії.
